Soroka - writer

  Потягнувся думками до Марвелли, і вона відразу відповіла. — Поштовхи продовжуються. Структурна цілісність падає. Поспішай, Халве. — Прийнято. Виходжу назовні. Випив з припасеної пляшки — і тіло почало нарощувати екзоскелет. Відчинив затвори й почав підніматися сходами. Кляті паразити продовжували гуркотіти, і тремор гулко розносився під землею. Назовні дихати все ще було неможливо. Концентрація кисню перевищувала дозволені два відсотки. Добре, що екзоскелет надійно фільтрував повітря і подавав звичну кислотну атмосферу в носові трубки. Кілька гуманоїдів у дивній формі саме стояли біля люка, тож зіткнення вийшло для них доволі несподіваним — і це було мені лише на користь. Я підняв руку в миролюбному жесті, намагаючись встановити дружні стосунки з новоприбулими. Але вони миттєво розбіглися в усі боки й покидали свої інструменти на землю. — Халве? — Марвелла запитувала доступ до моєї свідомості. — Так. — Поштовхи припинилися. Що у тебе там? — Чекай. Я підійшов до інструментів і зап...

  ІСУНА Я не відчуваю нічого. Сигнали, які я надсилаю, розчиняються у порожнечі, залишаючи присмак безнадії. Я не знаю, скільки часу я сам. Немає єдності. Немає цілісності. Немає нас. Лише я. Навколо — дика, чужа енергія. Вона тисне. Змушує адаптуватись, реагувати, діяти. Але я не можу. Бо я — один. Я знову тягнуся... І у відповідь — лише відлуння збудженого простору, яке повторює мені одне: ти сам. сам. сам.