Soroka - writer

  Гнум - кроманьйонець Мініатюра Він зробив ковток ароматної кави і блаженно розкинувся біля вікна спостереження. Відставив горнятко і ввімкнув диктофон. – Сьогодні я піду з групою Бета. Вони найкраще реагують на нові ідеї та думки. Особливо Гнум. Спробую показати йому нові способи полювання для покращення його статусу у племені. Він має великі шанси, щоб стати вождем. Експеримент №5, 122 тисячі 73 роки до н.е., осінь, – вчений вимкнув диктофон і натиснув кнопку голографічного костюма. Уже дебелий кроманьйонець зробив крок із невидимого бункера. Щоразу, переступаючи поріг свого сховища, він радів, що саме йому випав шанс наново перезапустити всю цивілізацію людства. Покращуючи кожну епоху крок за кроком, він прагнув реалізувати справжній Рай на Землі. – Агу. Гу-а. А-гу-ка-нама тада, – сказав Гнум, і вчений увімкнув перекладач. – Ми йдемо туди. На великого звіра, – почулося в навушниках. – Я йти з вами, – сказав вчений і стукнув себе кулаком по грудях. Голограма лише імітувала одягн...

  ЩЕ ОДНЕ СВЯТО Мініатюра У “Дирижаблі” яблуку ніде було впасти. Даріл примостився на єдине вільне місце біля стійки бару й одразу втрапив у халепу – розмову із сусідом. – Тебе вже обрали? Я полечу на Мальдіви цього року. У неї вілла на десять кімнат на березі океану, вона неймовірно красива і має такого милого песика. Дивись, – сусід поруч не вгавав, і від його теревень у Даріла почала боліти голова. Паралельно ввічливо киваючи щасливцеві, Даріл замовив коктейль “Парацетамол” і відкрив застосунок. – А ще в неї дуже високий соціальний рейтинг – “Срібний бегемот”. – “Срібний бегемот”? Ого! А ну покажи, – розмова успішно перемістилась на інший бік стійки і Даріл зробив ковток напою.. Благодійна дія знеболювального пройшлася теплою хвилею по тілу, і він нарешті зміг зосередитися на застосунку. Єдине, чого він бажав на ці невеликі свята, які тривали півтора місяця, – це теплий і чистий дім. Жінка, соціальний статус, гроші – це хвилювало його мало, як завжди. Головне – вирватися з тих о...

  Мініатюра Спаситель запізнюється 2.0 Хлопчик кричав і бив кулачком по хмарі. — Ну та-а-ато-о-о! Я не хо-о-о-чу! — Синку, так треба. Все буде добре. Це лише 33 роки. — Я не хо-о-о-о-о-ху! Від його крику здіймалися білі пухнасті урагани й створювали справжнє небесне торнадо. Янголи тихенько стояли осторонь і боялися наближатися ближче, хоча всі вже нетерпляче чекали. — Так, малий. Он Марія вже в сінях, волхви прийшли. Все. Завершуй цю істерику й давай народжуйся. — Ні-і-і-і-ні! Хлопчик бився в істериці, наповнюючи біле торнадо могутньою силою. — Ну чого ти так боїшся? Зараз народишся, навчишся працювати з деревом, потім будеш мандрувати по світу. Господь запнувся, почухав білу бороду, відмахнувся від торнадо легко, як від надокучливої мухи, і додав: — Ну, майже по всьому світу. — Я буду простим теслею! Я не хочу возитися зі скалками й стружкою! — Будеш людям нести Слово Моє, — батько намагався переконати сина, вкладаючи дедалі більше наполегливості в слова. — Яке вони потім перевер...

  Мініатюра Люблю тебе мамо Монотонне пікання апарату давить на мізки вже третій рік поспіль – пі-і-і-к, пі-і-і-к, пі-і-і-к. — Мамо, — донечка витерла нову сльозу. — Будь ласка, не покидай мене. Бачити її рідну, розбиту біля лікарняного ліжка, змушує і мене плакати в думках. Це все, що я можу: думати, сумувати, молитися і тихо плакати. І не кома, не повне усвідомлення, ані смерть. — Хоча б ще один день, молю, — з опухлих очей вода текла рікою. Моя люба рідна дитино, аби я могла, один ще день, один додатковий день побути з тобою, я б це зробила. — Господи, нічого і ніколи більше у тебе не попрошу…тільки… один день… — її схлипування розривали мені серце. — Я не встигла сказати як сильно її люблю. Не встигла показати… — обірвалась на слові і дістала з кишені фотокартку маленького хлопчика. Так, Господи, я теж не встигла багато чого сказати. Що я люблю її безмежно, що завжди буду поруч з нею навіть на тому світі. Мені б теж ще один день. І я змолила Господа так сильно тягнучись до ньог...

  Мініатюра Спаситель запізнюється Двоє янголів споглядали згори, зависаючи над сінями, коли мав народитися Спаситель. Волхви переминалися з ноги на ногу, постійно перекладаючи свої важкі згортки з руки в руку. А Марія просто їла фініки й мовчки споглядала за гостями. — І? — запитав один із янголів. — Зірка вже зійшла, волхви на місці, зараз усе буде, — відповів інший янгол. — Щось у неї навіть потуг немає, — засумнівався перший. — А може, і не має бути потуг, коли народжуєш Сина Божого? — саркастично відповів другий. Пройшло дві години, потім три, але Марія все так само їла фініки й мовчки споглядала на зібраних, вишукано вбраних волхвів. — Просимо вибачення, шановна Маріє, але чи скоро вже? — насмілився спитати один із волхвів, перекидаючи важкий скриню з однієї руки в іншу. Поставити пакунки на брудну підлогу захаращених сіней не бажав ніхто. — А я звідки знаю? — мовила мати Христова й підтягнула тацю з новими ласощами ближче. Заморські різнокольорові круглики пахли неймов...

 Мініатюра Терпіння — головна риса мисливця. Залишалося дві години до кінця циклу — часу, здавалося б, достатньо. Повітря просякнуте запахом гниття й розкладу, що залишає легкий присмак смерті на кінчику язика. Ідеальне місце для сьогоднішньої події, думаю я і крокую темним провулком. Задні двері ресторану відчиняються. Високий худорлявий хлопець тягне за собою сміттєвий пакет, значно більший за нього самого. Щільна масляниста рідина тече слідом за мішком. Я йду за ним впевнено, майже не ховаючись. Я знаю, що буде далі, а він ні. І це додає мені нову порцію адреналіну. Клац! Хлопець уже лежить обличчям вниз у свіжій калюжі жирних нечистот. Десь далеко пролунав звук сирени, хтось на сусідній вулиці закричав “З Новим роком!”, у вікні третього поверху навпроти засвітилося — і більше нічого. Я охоплюю його за талію й закидаю на плечі. Тяжкий, мов дерев’яна домовина. Але я його донесу, завжди донесу куди треба. Підвал — найкраще сховище для сьогоднішнього спектаклю. Я кладу його на вогк...