Люблю тебе мамо

 

Мініатюра

Люблю тебе мамо

Монотонне пікання апарату давить на мізки вже третій рік поспіль – пі-і-і-к, пі-і-і-к, пі-і-і-к.

— Мамо, — донечка витерла нову сльозу. — Будь ласка, не покидай мене.

Бачити її рідну, розбиту біля лікарняного ліжка, змушує і мене плакати в думках. Це все, що я можу: думати, сумувати, молитися і тихо плакати. І не кома, не повне усвідомлення, ані смерть.

— Хоча б ще один день, молю, — з опухлих очей вода текла рікою.

Моя люба рідна дитино, аби я могла, один ще день, один додатковий день побути з тобою, я б це зробила.

— Господи, нічого і ніколи більше у тебе не попрошу…тільки… один день… — її схлипування розривали мені серце.

— Я не встигла сказати як сильно її люблю. Не встигла показати… — обірвалась на слові і дістала з кишені фотокартку маленького хлопчика.

Так, Господи, я теж не встигла багато чого сказати. Що я люблю її безмежно, що завжди буду поруч з нею навіть на тому світі. Мені б теж ще один день. І я змолила Господа так сильно тягнучись до нього всією душею і він мене почув. Посеред палати сформувався яскравий вихор світла, крізь який проступив янгол. Людська подоба у шарі світла.

— Ти впевнена, що хочеш цього? — спитав посланник Господа.

— Так. Один день у свідомості, один день із донькою, — відповідала я своєю душею.

— Це має свою ціну, – сказав янгол. — Один день, але все наступне життя ти віддаш Господу нашому. І тіло і душу.

На мить я задумалась, але врешті вимовила.

— Будь-що.

Він посміхнувся і почав повільно розчинятися в повітрі, звертаючись всередину яскравого вихора. Було чутно, як в лікарняному холі люди весело разом вигукували зворотній відлік до Нового року.

— Я тебе... — прохрипіла я.

— Мамо? — дочка стисла мою руку сильніше. — Я зараз покличу лікаря.

— Ні... не треба... Я… — я закашлялась, пробуючи на смак свій голос. Довго говорила лише подумки.

— Мамо! — і вона розревілася так сильно, що я разом з нею заплакала.

— Я так тебе люблю, — сказала донька і подивилася на мене такими рідним сірими очима.

— Я… — голос звучав краще, впевненіше. Я зібралася з силами, тяжко вдихнула повітря і врешті сказала. — Я теж тебе сильно люблю!

Я встала з ліжка і міцно обійняла донечку. А потім цілий день ми говорили, гуляли під завмерлими сніжинками у лікарняному дворі і споглядали за застиглими у часі людьми навколо.