Гнум - кроманьйонець
Гнум - кроманьйонець
Мініатюра
– Сьогодні я піду з групою Бета. Вони найкраще реагують на нові ідеї та думки. Особливо Гнум. Спробую показати йому нові способи полювання для покращення його статусу у племені. Він має великі шанси, щоб стати вождем. Експеримент №5, 122 тисячі 73 роки до н.е., осінь, – вчений вимкнув диктофон і натиснув кнопку голографічного костюма.
Уже дебелий кроманьйонець зробив крок із невидимого бункера. Щоразу, переступаючи поріг свого сховища, він радів, що саме йому випав шанс наново перезапустити всю цивілізацію людства. Покращуючи кожну епоху крок за кроком, він прагнув реалізувати справжній Рай на Землі.
– Агу. Гу-а. А-гу-ка-нама тада, – сказав Гнум, і вчений увімкнув перекладач.
– Ми йдемо туди. На великого звіра, – почулося в навушниках.
– Я йти з вами, – сказав вчений і стукнув себе кулаком по грудях. Голограма лише імітувала одягнуту на нього шкуру, тому вчений трохи скривився від сили удару.
– Ти хворієш? – спитав Гнум. – Тоді не йди з нами.
– Ні. Я не хворію, – відповів вчений. – Я думаю, як убити великого звіра.
– А. Думати важко, – сказав Гнум і посміхнувся.
Влитися в середовище кроманьйонців раннього палеоліту було неважко. За два тижні спостережень вчений швидко вивчив усі нюанси поведінки та більшість жестів і їхнє значення. Потім потренувався ще днів зо два і почав поступово входити у суспільство первісних людей.
– Йдемо, – наказав Гнум, і група чоловіків разом попрямувала на захід сонця.
Вчений крокував поруч і повторював у голові свій план, як покращити суспільство первісних кроманьйонців, як зробити їх розумнішими і пришвидшити настання нової епохи років на 50 тисяч.
– Гай, – звернувся до нього Гнум.
– Так.
– А ти знаєш, що це? – Гнум вказав на небо, де вже почали проявлятися перші зорі.
– Ні. А ти знаєш?
– Там такі самі племена, як наше, – мудро сказав Гнум.
– Як це? – награно здивувався вчений.
– Світить яскраво, – Гнум вказав на зорі.
– Так.
– І це яскраво, – він показав на захід сонця. – Значить, там теж є великий звір.
– Ти не такий уже й неправий, друже, – прошепотів сам собі вчений і посміхнувся.
– Я знаю, друже, – відповів йому Гнум і підморгнув.
Вчений застиг на місці. Гнум виявився розумнішим, ніж передбачав план.
Коментарі
Дописати коментар