Арам - кроманьйонка

Продовження історії про вченого і його спроби перезапустити цивілізацію

Попередня частина тут >>>

Анотація: У минулому вчений, який досліджує стародавні цивілізації, потрапляє до племені, де переплітаються культура й світогляд первісних людей. У зустрічі з ними він відкриває несподівані істини, що змінюють його уявлення про еволюцію і людську природу.

 Весь наступний день вчений розмірковував над останніми словами Гнума. Те, що первісні люди могли вбачати у далеких зорях інші світи, не було новиною. Розвиток релігії і вірувань у первісному суспільстві міг мати багато гілок. Тому люди цілком могли створювати різні погляди на небесні світила й природні явища.

До племені Гнума вчений проводив окремі дослідження іншого племені, де старі жителі розповідали біля багаття казки про своє походження з втраченої вже планети, яку колись розірвав своїм тяжінням Юпітер. Вони називали себе нащадками інтеліджан — спадкоємцями великої древньої раси, що знайшла свій прихисток на Марсі і частково на Землі. Вчений скептично ставився до цих розповідей і вважав їх лише паростками дивної релігії, яка так і не дожила до його сучасного світу у XXV столітті.

Проте поведінка Гнума була більш непередбачуваною, ніж очікував вчений. На підсвідомості закарбувалося дивне відчуття: Гнум знав, хто він насправді, але не видавав його перед своїми племінниками. Роздуми професора Гнум перервав різким рухом. Удалині стояла людина з високим списом. Гнум мовчки дав знак усім чекати.

— Пішли, — поманив він ученого за собою.

Професор Клевлін оторопів, але слухняно покрокував за своїм піддослідним.

— Тобі треба, — сказав Гнум і підморгнув професору.

Клевлін не знав, що відповісти. Всі докази його справжнього походження надійно приховував спеціальний високотехнологічний костюм з досконалою голограмою. Чому Гнум вирішив узяти з собою чужинця, а не когось із мисливців, залишалось загадкою.

Жінка в леопардовій шубі стояла спокійно й упевнено. На вигляд їй було років тридцять, і навіть професор Клевлін на мить задивився на її незвичну вроду. Виразні риси, довге чорне, не сплутане волосся та яскравий камінь синього кольору на шиї, нанизаний на грубу шкіряну нитку.

— Вітаю, — коротко сказала вона.
— Вітаю, — відповів Гнум.

Схоже, що Гнум зовсім не злякався незнайомки й виглядав більш ніж привітно.

— Велике стадо пройшло дві ночі тому на захід, — сказала жінка і показала списом у той бік.
— Ми йдемо за ним, — коротко відповів Гнум і кивнув назад на свою групу мисливців.

Жінка мовчала, Гнум теж. Вони вивчали один одного, оглядаючи з ніг до голови. Професор, спостерігаючи за дійством, лише мовчки і уважно всотував незвичну для нього сцену.

Звісно поховання жінок-мисливиць знаходили археологи й раніше, навіть у його епоху. Але побачити таку сцену на власні очі було вершиною мрій для будь-якого науковця з майбутнього.

Після кількох хвилин напруженого мовчання жінка зробила майже непомітний жест рукою, і з-за її спини, з-поміж заростей і кущів, почали виходити інші жінки. Всі — у хутрі, зі зброєю, й кожна мала специфічні розписи на обличчі.

— Арам, — коротко представилась вона. Таким чином довіряючи незнайомцю.

— Гнум, — кивнув він.

— Ми можемо піти разом, — вона не питала, вона стверджувала. Наче рішення Гнума й його відповідь не мали значення.

— Ми підемо разом, — підтвердив Гнум і повернувся назад, крокуючи до своєї групи.

Професор, забарившись на секунду, незграбно розвернувся й поспішив за своїм кроманьйонцем.

— Це жінки-мисливиці? — запитав він на ходу.
— Так.
— Вперше бачу, що група складається лише з жінок.

Вчений закусив язика. Довге речення вирвалося ненавмисно. Сповнений роздумами мозок професора просто не встиг адаптувати мову до звичного для Гнума та його товаришів стилю. Але Гнум лише скоса глянув на нього й сказав:

— Жінка і чоловік... — він запнувся.

Здавалося, Гнуму було важко сформулювати думку. Як професор помітив раніше, первісні люди взагалі рідко розмовляли — більше обмінювалися інформацією коротко і чітко.

— Жінки й чоловіки можуть полювати на звіра, — нарешті сказав Гнум і продовжив: — Ми всі люди. Вони — звірі. Жінка може створити нове життя. Чоловік може підняти важкий камінь. Для звіра ці речі не важливі.

Професор шоковано втупився в Гнума й закліпав очима. Як би це не здавалося дивним, але він зрозумів свого кроманьйонця.

Під час полювання немає значення, хто тримає зброю. Головне, що потім усе плем'я зможе вижити. Первісні люди, не зіпсовані патріархальними нормами, не виділяли жінок в окрему категорію, а лише відзначали різні функції, які могли виконувати і чоловіки, і жінки. І це було не просто вражаюче — це було неймовірним відкриттям.

Пізніше ввечері, коли обидві групи з різних племен вклалися спати просто на землі під зоряним небом, вчений тихо прослизнув повз дозорних і відійшов якнайдалі від стоянки, щоб записати свої спостереження.

— Первісні люди не сприймають гендер як окрему категорію. Різні вміння чоловіків і жінок не є основою для домінування чи поділу функцій у племені. Жінки, які нарівні з чоловіками полюють на звіра, є такою ж буденною річчю, як і думка про те, що на зорях можуть жити інші істоти, що теж полюють на свого звіра. 

Вчений вимкнув записувальний пристрій і подивився вгору на небо. Яскравість зоряного покрову в період палеоліту перевищувала освітлені нічні міста майбутнього. Він з насолодою зробив глибокий вдих чистого повітря і продовжив запис.

—  Патріархальні догми з’явилися в суспільстві значно пізніше, хоча більшість досліджень вказує, що коріння гендерних стереотипів бере початок ще з печерних часів. Наприклад, походження виразів “місце жінки на кухні” або “чоловік має заробляти на сім’ю” — мали великий вплив довгі сторіччя особливо після посилення впливу патріархальних догм Християнства у суспільстві. 

Він зупинився і прислухався. Клевліну здалося що поруч хтось стояв. Шурхіт нічного степу, вже звичного для вченого, ще інколи підносив нові сюрпризи. Тому професор поклав руку на бік. За маскуючою голограмою він тримав зброю зведеною. Подорожуючи у дикі не вивчені часи минулого кожен поважаючий себе вчений мав себе захищати. Але шурхіт швидко зник і професор розслабився і прибрав руку.

— Сьогоднішня зустріч змінює все. Впевненість у досягненні моєї мети щодо прискорення еволюції людства зростає з кожним днем. Експеримент №5, 122 073 роки до н. е., осі...

Вчений застиг на півслові. Жінка-ватажок Арам стояла просто перед професором і дивилася на нього широко відкритими очима.

— До нашої ери, — повторила вона слова Клевліна. — А що це означає?