Крапля в морі (ч3)
Бійка в барі
Поки я розмірковував над дивністю подій, моряк уже перевдягнувся і скинув дорогоцінну краплю прямо на свою шкіряну куртку. Режим споглядання закінчився швидше, ніж я встиг його розпочати. Я знову увімкнув режим спостереження і, не зводячи погляду з краплі, попрямував за чолов’ягою. Виявляється, поки я проводив аналіз власних структур, корабель уже встиг повернутися до бухти і пришвартуватися. Чоловік впевненими кроками зійшов з корабля сів у автомобіль і рушив по дорозі.
Крапля зблиснула зеленим, і я нахилився ближче. Люди вигадали багато цікавих механізмів, пристроїв і концепцій, але найкращий винахід людства, найпоширеніший на всій планеті — це матерні слова. Як же я лаявся! Всі навколишні янголи-охоронці, певно, закривали вуха з жаху, адже на моєму плані існування хвиля силою в десятки торнадо пронеслася, розбурхуючи простір навколо. Крапля перестала бути чистою, білою, світлою частиною Творця. Вона світилась мляво зеленувато-сірим кольором. Більше того, до неї прилипли шматочки риби, гумових чобіт і вона забрала додаткову морську колонію молекул, яка жила на судні з минулорічного сезону вилову бичків у Чорному морі.
Мене охопив страх. Я не вберіг її, не зміг зробити все, як треба. Плакала моя робота, завдання і, певно, моє життя. Як так могло статися? Я обережно спробував доторкнутися до неї, очистити від гидкої маси, проте мої здібності, здається, повністю розчинилися на тому клятому рибацькому судні. Я не міг навіть зарядити кварк енергії. Видихнув і вирішив відкрити інструкцію, надану мені адміністратором.
"Слідкувати за кількістю частинок" – ось і все. Інструкція містила лише цю фразу, і я, як дурник-першостолітник, перечитав її тричі. Тупо дивився на краплю і, так само тупо, знов перерахував частинки. Їх було рівно стільки, скільки мало бути, як вказано у формі. Тільки тепер вони мали інший склад, змінений колір і змінену енергетичну структуру. Я взявся за голову і нахилився до панелі керування. Машина різко зупинилася. Швидкість, з якою відбувалися події, знову спантеличила мене.
Тільки коли чоловік випив уже третю кружку пінного, я нарешті второпав. Швидкість, до якої я звик, відрізняється від швидкості життя людини настільки ж, наскільки розміри моєї краплі відрізняються від того моря, в якому вона зародилась. Я зосередився і спробував адаптуватися до нових умов. Тим паче, що час і швидкість — це найпростіші фізичні поняття, з якими працюють янголи одинадцяти вимірного простору.
Після четвертого пива, коли кулак рибалки вдарив по обличчю іншому чоловікові, я нарешті зміг вірно розрахувати енергетичні рівняння та повністю вписатися в існуючий у людей потік часу.
— А ну повтори! Луска смердюча! — по-конячому заіржав чолов’яга, коли отримав від рибалки перший жорсткий удар у щелепу.
— Кого ти тут лускою назвав? — похитуючись, спитав моряк, піднявши руку для нового хуку. Проте чолов’яга швидко оговтався і вдарив його в живіт з усієї сили. Це звалило рибака з ніг на залиту пивом підлогу.
Бійка швидко перетворилася на масштабну сутичку, заповнивши тьмяно освітлений бар хаотичним змішанням кулаків, ударів, розбризканої крові й слини. На щастя, маячок на краплі світився надійно, і я уважно стежив, як вона перескакує з одного руйнівника на іншого. Зрозуміти людей — задача не з легких. Як і більшість працівників Творця, я намагаюся оминати ці галасливі створіння. Лише близько восьми мільярдів янголів-охоронців — найменша група нашого колективу — працює з цією дивною цивілізацією. І ми з цими янголами контактуємо рідко.
Дивно спостерігати за янголами-охоронцями. Здається, що вони все більше переймають людські звички. Проте Творець не втручається, тому й ми здебільшого мовчимо. Тут, у барі, я побачив це особливо чітко: спорідненість янголів-охоронців з людьми набуває нового рівня. Вони дивилися один на одного зі злістю, ненавистю, всепоглинаючим гнівом. Хоч янголи ще не билися, одного погляду вистачило, щоб зрозуміти: конфлікт тут триває не лише на фізичному рівні.
Зрештою, один із працівників бару, втомився спостерігати за шматками людської плоті та поламаними кістками, і неподалік заголосила сирена швидкої. Я кинувся слідом за своєю краплею. Чоловік, з яким ми з краплею їхали до лікарні, був на межі смерті: вибита щелепа, зуби, кров і слина, одяг — мов роздерте шмаття.
Крапля зблиснула червоним і викотилася з розірваної штанини, залишаючи слід біля рани на нозі. Я відчув жах: зміна кольору вдруге? Що за божевільне завдання? Швидко перевірив інструкції, перерахував частинки — усе на місці, нічого не втрачено. Але колір, склад і структура… Тепер до краплі додалися частинки крові кількох людей, і вона засяяла багряно-червоним.
— Інтубація! — вигукнув один із працівників швидкої, а інший почав ритмічно тиснути на грудну клітку пацієнту.
— Раз, два, три… — кричали, метушилися. Але я їх практично не чув. У них є власні янголи-охоронці, чого мені перейматись?
Приблизно три мільйони років тому у мене вже був схожий випадок: зірка різко змінила свій колір. Не внаслідок природних процесів чи втручання ззовні — без причини з синьої наднової перетворилась на червону. Тоді зібрали комісію, і ми довго досліджували це явище з усіх боків: аналізували енергію, структуру, молекули, частки. Переглядали всі процеси, записані в архівах Всесвіту з моменту його зародження.
Довелося чимало потрудитись — я складав по кілька сотень звітів що півроку. Важка була справа. Але коли всі результати нарешті дійшли до Творця, він надав лише коротку резолюцію: “Залиште її у спокої. Їй так зручно”. І все. Жодних наказів, похвал чи відзнак, жодних пояснень. Просто — залиште зіроньку, хай живе, як їй подобається. Розмови про це ще тривали двісті тисяч років у приймальні канцелярії, аж поки не вщухли. Творцю видніше.
Може, ця крапля теж просто хоче бути іншого кольору. Може, їй так зручніше вбирати в себе все, до чого вона торкається, поглинати людське життя, як губка. Залишити її?
Я спробував зазирнути в майбутнє краплі. Але те, що раніше давалося мені з легкістю думки, тепер стало недосяжним. Примусове коригування для тривимірного простору не лише виснажило мене, але й позбавило здатності бачити всі часові ланцюги одночасно. Неймовірне роздратування накотилося, і на мить я втратив можливість фокусуватися на краплі й подіях навколо. Зібравши рештки зосередженості, я налаштувався на датчик спостереження й, зрештою, крізь туман власних думок зміг побачити чіткий тривимірний образ, що з’явився з хаотичного мороку.
Коментарі
Дописати коментар