Спаситель запізнюється 2.0

 

Мініатюра

Спаситель запізнюється 2.0

Хлопчик кричав і бив кулачком по хмарі.

— Ну та-а-ато-о-о! Я не хо-о-о-чу!

— Синку, так треба. Все буде добре. Це лише 33 роки.

— Я не хо-о-о-о-о-ху!

Від його крику здіймалися білі пухнасті урагани й створювали справжнє небесне торнадо. Янголи тихенько стояли осторонь і боялися наближатися ближче, хоча всі вже нетерпляче чекали.

— Так, малий. Он Марія вже в сінях, волхви прийшли. Все. Завершуй цю істерику й давай народжуйся.

— Ні-і-і-і-ні!

Хлопчик бився в істериці, наповнюючи біле торнадо могутньою силою.

— Ну чого ти так боїшся? Зараз народишся, навчишся працювати з деревом, потім будеш мандрувати по світу.

Господь запнувся, почухав білу бороду, відмахнувся від торнадо легко, як від надокучливої мухи, і додав:

— Ну, майже по всьому світу.

— Я буду простим теслею! Я не хочу возитися зі скалками й стружкою!

— Будеш людям нести Слово Моє, — батько намагався переконати сина, вкладаючи дедалі більше наполегливості в слова.

— Яке вони потім перевернуть догори дригом!

— У тебе ж будуть послідовники. Апостоли.

— Зграйка волоцюг і невдах, які навіть писати толком не вміють, — малюк продовжував перечити батькові.

— Дива творити, людей зцілювати.

— Дешеві фокуси східної медицини не рахуються.

— Любов розповсюджувати, створювати мир на Землі.

— Після якого будуть ще довгі тисячоліття воєн, тортур, знущань. Батьку, вони будуть спалювати на вогнищі всіх, хто мені не повірить. Ну як я можу на таке піти? Кожне життя... Кожна душа безцінна.

— Але ж вони всі потім потраплять сюди, чого ти переживаєш?

— Тому що вони цього не будуть точно знати. А їхня віра трансформується в щось жахливіше за братове Пекло.

— Це буде тривати всього 33 роки, сину. Йди вже. Всі чекають.

— 33 роки для мене, а для людства — тисячі років перекручувань, лжепророків і болю. Не хочу. Можна я хоча б ще один день побуду тут із тобою, батьку?

— Один день?

— Так, лише день, — хлопчик благав, і торнадо, яке вже підхопило більшу частину янгольських роззяв і закинуло їх у найвищі рівні небесного царства, різко зупинилося.

— Гаразд. Але лише день. Домовились? Потім як треба — народження, мандри, проповіді, розп'яття. Домовились?

— Так, батьку, — син широко посміхнувся, і останні білі хмаринки торнадо м’яко осіли на небесну підлогу, рухомі чарівним парадом янголів, що спускалися на своїх крилах.