Партнерство

 

Партнерство

Коли на тебе наставили дуло пістолета — чекай біди. Але коли бородатий здоровило відчиняє багажник і заряджає при тобі карабін — чекай смерті.

Бородатий не поспішав витягати полоненого з багажника. Довго стояв біля відчиненої кришки й уважно вдивлявся у перелякані очі зв’язаного. Витягнув магазин, повільно заповнив його набоями, натискаючи кожен вниз і трохи назад. При кожному клацанні механізму зв’язаний дедалі більше витріщав очі. Він мугикав і стогнав крізь кляп, намагався вивернутися, вирватися з пастки. Проте марно. Бородань вставив магазин у приймач і відвів затвор. Потім сплюнув на землю, рвучко витяг зв’язаного з багажника й жбурнув його додолу.

Розбурхана небажаним гостем земля й зламані перші паростки зелені випустили свіжий запах весни. Довго його не тягнули. Проривши ногами борозну кілька десятків метрів, кинули просто неба. Світло від фар залишилося позаду. Бородань кинув поруч лопату, яка з глухим чавканням упала перед обличчям полоненого. Від цього той завовтузився ще сильніше, намагаючись відповзти якомога далі.

Різке світло, що зненацька спалахнуло збоку, засліпило очі. Бородань нахилив голову, прикриваючи яскраве сяйво рукою, а вже за мить знову її опустив.

— Вітаю, — коротко сказав він і вказав на нещасного, що лежав на землі. — Як замовляли.

— З вами приємно мати справу, пане Дитинцю, — почув він телепатичну відповідь у голові.

Полонений ледь розплющив очі й побачив маленького кота, який упевнено наближався від трапу космічного корабля до нього. Звичайний сірий кіт, тільки в дивних обладунках, що обхоплювали одну передню лапу й половину тулуба. Чорна із химерними візерунками на спині завершувалася вишитим малюнком котячого сліду в двох концентричних колах.

Кіт замуркотів, доторкнувся вусами до обличчя, а тоді різким рухом кігтя миттю витягнув кляп. Металевий блиск гострого шипа на кігті відбивався в яскравому світлі від трапа.

— І вам вітаннячко, шановний, — сказав кіт, і зв’язаний закричав.

— Що відбувається?! Де я?! Хто ви?!

Бородань нахилився й різко замахнувся рукою. Зв’язаний миттю змовк.

— Не варто галасувати, шановний. Вам це не допоможе, — почув полонений у себе в голові. 

Кіт примружив очі й кумедно сіпнув вухами. На кінчику вуса застигла крихітна краплина роси — провісниця рясної ранкової вологи, що скоро розквітне сріблястим полем у світлі вранішнього сонця.

— Лейтенанте Гарвісе, розрахуйся, — скомандував сірий кіт.

Чорний кіт у таких самих обладунках, але з іншим візерунком, підійшов до кремезного бороданя й кинув перед ним розпухлий від купюр гаманець. Потім облизав морду язиком, змиваючи присмак штучної шкіри, й випростався.

— А я едельвейс приніс, — посміхнувся кремезний чолов’яга, граючи мускулами під обтислою курткою. — Буде прекрасним доповненням.

Чоловік на землі підняв голову й уп’явся поглядом у такі самі дивні квітки, що росли тут і там навколо космічного корабля. Світло з його надр освітлювало ліс не гірше, ніж удень. Напівколом від самого трапа розмістилося з два десятки котів. Усі в обладунках, а дехто мав металеву маску, що прикривала лише очі й вуха, залишаючи ніс відкритим.

Зв’язаний сіпнувся, але, помітивши, що один із котів у масці наближається до нього, щільніше стиснувся й проковтнув стогін. Кіт зупинився перед ним і за мить вистромив хвіст, який зблиснув таким самим шипом, що й у першого побаченого ним кота.

Сірий кіт пройшовся галявиною, ступаючи м’яко лапами по вологій траві й залишаючи за собою крихітні ямки, де її проколював штучний кіготь.

— Ми вдячні за вашу турботу. Але сьогодні у нас на нього інші плани.

— Поки що садити рідкісні рослини над ними було найкращим варіантом, — знизив голос і грубувато відповів бородань.

— Половину — бабі Любі, — нагадав сірий кіт і відвернувся від бороданя.

Дитинець кивнув і відповів:

— Пам’ятаю. Купити корм, продукти й підкинути до квартири.

— Як завжди.

Лейтенант Гарвіс підійшов до Дитинця, наче до старого знайомого, потерся об його штанину, і той, нахилившись, почухав чорного кота за вухом. Гарвіс замуркотів і обхопив ногу хвостом на знак вдячності.

— І пам’ятайте… — почав було сірий кіт, але бородань його перебив:

— Тримати в таємниці, — завершив за нього Дитинець і підняв із землі лопату. — Слухаюсь, капітан Сіріон.

Дитинець повільно крокував, поки полонений мовчки спостерігав за дивним дійством. Він хотів було закричати, зупинити кремезного бороданя, благати про допомогу, але маленький кіт у масці, що стояв поруч, мовчки наказував йому не ворушитися. Металевий гострий шип повільно розгойдувався на хвості перед очима чоловіка.

— Ви звинувачуєтесь у жорстокому поводженні з… — капітан Сіріон запнувся, зажмурився й скосив погляд на трап.

Його тонкий нюх ніколи не підводив. За секунду крізь яскраве світло пробилися дві фігури. Чекати, поки очі звикнуть і проявлять реальну картину, не мало сенсу — запахи вже донесли достатньо інформації, щоб зрозуміти: втручання посла слід негайно зупинити.

Капітан махнув вухом, і кілька котів миттєво підбігли до полоненого. В їхніх передніх лапах з’явився пристрій, і над зв’язаним накрився енергетичний односторонній щит.

Тиша під куполом була майже відчутною. Полонений намагався не ворушитися, хоча відчував, як холодні промені щита лоскочуть шкіру, змушуючи волосся на потилиці вставати дибки. Він ледь дихав, не зводячи очей з постатей, що наближалися крізь світло.

Коти теж завмерли. Капітан Сіріон трохи нахилив голову, уважно вдивляючись у новоприбулих. Його хвіст нервово смикнувся, але він залишався спокійним.

— Вже можна? Так? — посол радісно махав хвостом, відкриваючи пащу з довгим язиком.

— Брифінг розпочнеться після зустрічі. Будь-ласка, будьте терплячі, — командор і права рука капітана, рудий кіт Навкіс, намагався вмовити гостя повернутися до корабля.

— Але ж я чув, чув голоси, — золотистий ретривер намагався вистрибнути на землю, проте йому заступив дорогу капітан. Той махнув сірим хвостом із легким роздратуванням проте ввічливо сказав:

— Шановний пане посол, зачекайте ще кілька хвилин усередині. Ззовні може бути небезпечно.

— Але ж я чув, я чув! — не вгавав ретривер, радісно підстрибуючи на місці.

— Не мені вам нагадувати про угоду між нашими видами. Ми відкриваємо вам наші дані, натомість ви дотримуєтесь наших правил, — сірий кіт підійшов ближче, нахилив голову, раптово різко випростав задню лапу, лизнув її подушечки двічі і так само швидко сховав назад. 

— Нетерплячість стала вашою карою, чи не так? Пам’ятаючи вашу першу зустріч з іншим видом, — капітан ледь помітно посміхнувся.

Ретривер миттєво стих, перестав виляти хвостом, сів і опустив голову.

— Ще кілька хвилин, і ми розпочнемо перемовини, — запевнив його рудий кіт, ледь помахавши вухом у бік капітана. За одним рухом тільки ці двоє у всьому флоті могли зрозуміти один одного без слів: найближчі друзі й побратими. Командор Навкіс зрозумів свого капітана і підняв руду лапу вказуючи всередину корабля напрямок для посла.

Посол собак, із понурою головою та опущеним хвостом, пішов за рудим командором.

— Шалені пси, — пробурмотів хтось із котів.

— Дурні створіння, — додав його сусід.

 Проте, коли капітан наблизився й випростав перед ними свій штучний кіготь на сірій лапі, він одразу замовк і прикусив язика. Капітан суворо карав непокірних у своєму екіпажі, але подібні суперечки щодо партнерства із собаками вже давно точилися серед котів. Тому цього разу капітан лише пригрозив їм і наказав зняти захисний екран.

— АААААА!!!! — заволав полонений, щойно енергетичне поле зникло зі слабким приглушенням. Кіт у масці швидко знову заткнув йому рота, а капітан, розправивши вуха, продовжив перервану розмову.

— Ви звинувачуєтеся у жорстокому поводженні з котами на планеті Земля, — почав він зачитувати напам’ять статутний текст. — Як далекі родичі місцевої котячої спільноти, Висока комісія постановила провести чистку серед мешканців планети, використовуючи всі доступні нам ресурси.

За спиною капітана супроводжуваний охороною  і левітуючи над землею виплив паланкін. Коти відкрили шторки з двох боків. На м’якій оксамитовій подушці сидів забинтований сірий кіт, пошарпаний життям і загартований вулицею. Розпороте вухо багряніло, перев’язаний живіт був забруднений жовтуватими й червоними плямами, а на обох задніх лапах виднівся гіпс.

— …статтею кодексу поведінки живої істоти, — продовжував капітан, поки очі полоненого металися з одного дива до іншого. Мозок вибухав від перенасичення, серце гупало, намагаючись відбивати барабанами рок-симфонію. Коти, що розмовляють, дивний кремезний чолов’яга, який просто попросив закурити, потім космічний корабель, невидимий щит — усе це сплуталося в його голові. В якийсь момент він почав відповзати назад, мов черв’як, намагаючись втекти від безумства.

— …Разом з тим… — капітан зупинився і пильно подивився на зв’язаного. — Він що, вже помер? Лейтенанте!

Гарвіс стрімко підбіг до полоненого й приклав сканер до його тіла.

— Втратив свідомість, — доповів Гарвіс і випростався.

— Трясця! Зарано, — сірий кіт опустив голову. — Вколіть йому стимулятори. Прибрати сліди, викликати сірих.

Коти довкола заметушилися, виконуючи команди капітана.

— Шановний пане Муркотун, — звернувся він до пораненого. — Ми вдячні вам за вашу силу духу, за те, що змогли сьогодні бути присутніми на винесенні вироку вашому катові.

— Мяу, — відповів вголос Муркотун, і сірий кивнув головою.

— Не хвилюйтеся, за те, що він вас переїхав, та ще й навмисно, ми віддячимо вдесятеро.

— Мя-у, — тихо промовив хворий, і коти акуратно закрили шторку. Паланкін полетів над землею назад, супроводжуваний чотирма котами охорони.

— Переніс три операції, — зненацька з’явився командор, але його присутність не злякала капітана Сіріона. — Треба час на одужання.

— Посол?

— У кімнаті відпочинку, — командор Навкіс завжди говорив коротко й по суті.

— А. Поле для гольфу? Вражаюче, командоре. Кмітливо.

— Намагаюся привчити його до земних традицій.

— Скільки спіймав?

— Уже десять хвилин бігає за одним м’ячиком.

І обидва посміхнулися. Полонений почав приходити до тями, і капітан з помічником, не змовляючись, повільно рушили до нього. Капітан витягнув кляп. Чоловік застогнав.

— Ви вважаєте себе найрозумнішим видом у Всесвіті, — почав капітан. — Проте зазвичай не бачите далі власного носа.

— Хто ви? — ледь промовив чоловік, намагаючись широко відкрити очі. Стимулятори діяли повільно, тож сфокусуватися було важко.

— У Всесвіті більше населених світів, ніж видно зірок із вашої занедбаної планети. І більшість із них не… як сказати правильно, Навкісе?

— Не мавпоподібні, сер.

Сірий кіт задоволено посміхнувся.

— Є види, про існування яких навіть найшаленіші з вас не зможуть вигадати. І я не кажу про не вуглецеві форми життя.

— Що ти можеш знати про інші види, котяро? — нарешті чоловік набрався сміливості.

— Більше, ніж ти, покидьку,  здатен уявити, — вдоволений капітан майнув перед очима чоловіка штучним кігтем, і маленька крапелька крові виступила на порізаній шкірі.

— Та пішов ти! — сказав чоловік, і капітан нахилився ближче. 

Зіниця його ока, розширена до максимуму, закрила поле зору правого ока людини. У ній чоловік чітко побачив власне відображення і своє майбутнє. Побачив, як його довго катують металевими приладами, здирають шкіру, витягують жили по одній, день за днем нескінченно. Поки останній крик не виривається з його пересохлого горла.

Капітан відступив. Мовчки. Чоловік ще намагався щось кричати, пручатись, вигукувати прокляття. Так проявляється страх. Сила полюбляє тишу. 

— Вони вже тут, сер, — командор Навкіс тихо наблизився ззаду.

— Хай забирають, — сказав капітан, а потім знову наблизив очі до полоненого, який різко відсахнувся, і додав: — Найцікавіше, що у Всесвіті є щонайменше стільки ж розумних технологічно розвинених світів, скільки живих істот на вашій планеті. Чаша петрі дала життя нескінченності, але нащадки прийдуть за їхніми жнивами скоро. Ми не перші й не останні. Планета квітів лише чекає, коли її лідери оголосять великий похід до Альма-матері. Тож обережно, не зламайте її.

Чоловік прослідкував за поглядом кота. Голова була зовсім поруч із однією з тих чудернацьких квіток, яку бородань тримав у руках. Він відсахнувся і, не втримавшись, перекотився на інший бік, впав обличчям до землі.

— Забирайте, — капітан вказав на замурзаного чоловіка, і двоє сірошкірих маленьких людиноподібних істот із видовженими черепами спрямували на полоненого свій антигравітаційний промінь.

Команда поступово заходила на корабель, поки капітан із заступником вдивлялися в темний ліс, слідкуючи за слабким ледь помітним тільки котячим зором переміщенням арештанта.

— Це остання людина цього місяця за партнерськими домовленостями з сірими? — запитав капітан Сіріон.

— Так. В наступному просять збільшити постачання.

— Сірошкірим завжди мало, — капітан замовк, задивившись у темряву.

— Сер! — командор звернувся до сірого.

— Кажи.

— Ви ж знаєте, що квітки мирні. Вони ніколи не прийдуть мститися. Їхня віра не дозволяє насильства в жодній формі.

— Навкісе, — сірий посміхнувся й подивився на свого старого друга. — Люди цього не знають.

— Сер?

— Ми колись боялися зробити перші кроки в космос. Нас лякала невідомість. Чи зустрінемо ми схожих на нас істот? Чи будуть вони войовничі чи дружні? Ми боялися перешкод і проблем на шляху. Подолати страх перед пусткою стало головною задачею нашого виду, — Сіріон замовк.

— Але ж ми подолали ці перешкоди й тепер маємо багато партнерів по всьому регіону галактик, — сказав командор, повівши рудими вухами.

— Проте зробити перший крок важко. Невідомість — ось наш головний ворог у ті часи. Той самий ворог сидить у головах цих мавпоподібних істот. Страх, що за кожним рогом чекає ворог, ще довго стримуватиме людей. Нічне жахіття, Навкісе.

— Розумію, — коротко відповів командор, вклонився у звичному жесті й зайшов на корабель.

— Сподіваюся, що дійсно розумієш, Навкісе, — тихо промовив капітан і зайшов останнім по трапу.

Блискучий металевий щит відбивав ранкові промені квітневого сонця, які, падаючи, ніжно освітлювали щедро висаджені червонокнижні едельвейси на галявині. Щит невидимості плавно огорнув овальний корабель. Піднімаючись, він випустив із сотень маленьких отворів дронів, які швидко почали обережно затирати всі сліди перебування нічного котячого патруля на цій галявині. 

— Зв’яжися з нашими агентами на місцях, зроби план на наступний місяць, — наказав капітан. — На цій планеті ще багато кривдників, думаю постачання сірим можна сміливо збільшувати.

— Слухаюсь, — відповів вірний Навкіс.