Cherchez la femme (Шукайте жінку) - Хороший батько

 

Хороший батько

Чи очікував я побачити схід сонця з вікна дирижабля? Звісно, ні. Вище тридцятого рівня міста мені, як і восьмидесяти відсоткам населення, сюди дорога закрита. Але протекція мого клієнта відкрила для мене ці заборонені простори, де навіть повітря має інший смак. І ось я тут, на висоті, де все здається занадто ідеальним, щоб бути правдою. Насолодитися на рівні справжньої вирощеної у парниках несинтетичної їжі, безлімітної гарячої води у душі та задоволеннями чистої плоті, за яку внизу люди заплатили б своїм життям. Кредити і віртуал. Цей девіз тут можна переосмислити.

Я оглянув повільно кабінет і на мить мені здалося що в стіні навпроти відкрились двері за якими скрипнула хвіртка справжнього салуну і повз прокотилося перекотиполе. Запах конячого лайна і степова пилюка на секунду роздражнили ніздрі. Кілька ковбоїв похитуючись виходили з салуну. Я кліпнув і видіння зникло. Віртуальна реальність перейшла в матеріальний світ? Чи я занадто часто вдягаю шолом? 

Тісна спідниця першою затуманила мій розум. Кров почала зігрівати тіло, і я з задоволенням втягнув ніздрями шалений аромат чарівної брюнетки. Вона йшла так, наче дирижабль належав лише їй. Справжня нештучна шкіра, яку точно підтягнули нанами у високоякісних клініках верхників. Я мимоволі ковтнув слину і посміхнувся. Вона з огидою глянула на мене своїми чарівними синіми очима й без жодного слова надіслала повідомлення прямо в чіп, наказавши зачекати пана Шежковича хвилин десять. Вочевидь, навіть розмовляти зі мною їй було неприємно. Я не сперечався. Коли вона пішла, її запах залишився зі мною. І, споглядаючи на схід сонця з висоти пташиного польоту, я уявляв, що вона стоїть десь поруч, а її солодке дихання підіймає моє волосся на потилиці.

— Кредити і віртуал, на чорта, — тихо промовив я та увімкнув свою улюблену місцеву станцію.

«Наближення весняного балу у верхників збурює все. І хоч ми, срати з вами хотіли на їхні шикарні вистави, приправлені пафосом і цинізмом, нижняки теж хочуть вкусити шматочок небесної благодаті. Відчути сонце на шкірі і позасмагати під софітами.»

Червоні промені навпомацки прокрадалися крізь щільну завісу хмар. Певно так виглядає Рай. Свіже повітря від кондиціонерів з ароматом весняних квітів, тепла рука брюнетки на плечі. Захотілося роззутись і ступити за вікно на той почервонілий пух. Пройтись спочатку повільно, вбираючи в себе відчуття голими стопами, а потім зірватися й бігти, щосили, намагаючись наздогнати швидкоплинні кольори сонця на поверхні хмар.

«Тому мої виблядки і виродки нижнього міста запрошую вас на шалену вечірку нижняків у Центрі міста. Ми влаштуємо власний маскарад монстрів і потвор біля підніжжя Сенсей Тауер, де верхняки будуть куштувати натуральних омарів і їсти м’ясо корів, вигодованих незайманими дівчатами. Вас чекає незабутній тиждень розваг, розпусти і шаленого драйву. Звісно, якщо ви не втомилися спалювати свої мізки в віртуальному світі. Га?»

Аромат кави вдарив мені в ніздрі, і я закрив очі, щоб увібрати в себе кожну молекулу. Обернувся. Замовник сідав у своє крісло, а брюнетка покірно йшла за ним з тацею похитуючи своїми стегнами. Я вмостився в кріслі навпроти. Справжня шкіра рипнула під моїм дешевим костюмом, я подумки посміхнувся. Взяв горнятко і вдихнув нектар богів. Незрівнянно. 

— Вона хороша дівчинка, — почав пан Шежкович і теж пригубив напій.

— Я розумію, — я зробив ковток і налаштувався на звичну розмову з замовником на банальну і просту тему.

— І я хороший батько, — він зробив наголос на слові «батько».

— Не сумніваюся.

Він замовк на мить. Я не став його квапити. Повільно оглянув кабінет ще до його приходу. Вивів на нано-екран інформацію про замовника щоб прочитати ще раз. Один з генеральних директорів корпорації ТехКорп, жінка померла рано, залишила лише одну дитину — Мішель. Мав космічні статки, що узгоджується зі статусом, проте був людиною замкнутою і на публіці майже не з’являвся. Навколо нього постійно точилися різні скандали, проте жоден не був підтверджений. Окрім усамітненого образу життя і відданості принципам ТехКорп “Безпека, Надійність, Завтра” — нічого не відрізняло його від інших верхників. Він допив каву. Зрозумівши що я не буду питати далі і даю йому час на роздуми, він вирішив продовжити свою сповідь.

— Я не забороняю їй майже нічого. Довіряю її дорослому вибору, — він зробив паузу. — Ну, звісно, в певних межах.

— Скільки їй років?

— Сімнадцять.

— Наркотики, хлопці, залежності? Віртуал? — почав я стандартний список опитування.

— Ні. Ні. Можливо. Користується, — так само коротко відповів пан Шежкович.

Щоб зрозуміти, де її шукати, мені потрібна більш детальна інформація. Я маю знати чим вона дихала, що робила, чим жила. Зазвичай таку інформацію батьки передати не можуть. Проте до аналізу реального джерела – її вірт-крісла – мені треба було вдавати справжнього професіонала. Пан Шежкович поводився доволі впевнено і спокійно. На більшість моїх підозр він відповідав відмовою.

— Ваш бізнес? — спитав я, хоч і знав відповідь. Верхники не часто розкривали свої нелегальні афери, проте не спитати я не міг.

— Ви все і так знаєте. Мені приховувати нічого, — пан Шежкович точно знав до якої інформації у мене є доступ. Він певно з тих верхників котрі контролюють не тільки будь яку новину про себе, а і створюють власні. Інколи навіть ті самі скандали.

Проте я відчував, що щось він недоговорює. 

— Ви посварилися? — прямо запитав я.

Він задумався, закрив очі, і під повіками його очні яблука почали тріпотіти. Потім видихнув і сказав:

— Я хороший батько, — гордовито повторив він і продовжив: — Коли треба, дозволяю, коли треба сварю. Гроші не ховаю – у неї окремий безлімітний траст, але вчу користуватися активами. 

Він зробив паузу.

— Проте за день до зникнення вона вимагала від мене картку Чорного доступу.

Несподівано. Чорний доступ мали лише верхники з верхників. Це не просто доступ у віртуал, це доступ до самого коду віртуалу. Основа безпеки віртуальної системи міста — гордість корпорації ТехКорп.

— Навіщо він їй? — здивувався я.

— Не знаю, — Шежкович розвів руками, і виглядав відверто спантеличеним. — Звісно, я відмовив. Вона почала кричати, що я не розумію, що ми якось впливаємо на систему, щось про основний код цивілізації… Я не знаю. На той момент я подумав, що вона просто була засмучена й кричала будь-що, аби вилити свою образу.

— Код цивілізації? — здивувався я.

Пан Шежкович лише розвів руками.

— Сам не знаю, що вам сказати. Маячня з віртуалу? Теорії змови? Що вона мала на увазі, я тоді так і не з'ясував. Чесно кажучи, сам засмутився, виголосивши кілька гучних виразів, а на наступний день її сигнал браслета пропав з радара.

— Підлітки часто захоплюються різними гучними течіями, вигаданими чи ні. Але це вже щось. Знаю, з чого почати. Ще мені треба оглянути її кімнату та загальні дані про її основний чіп.

— Будь-який доступ у вашому розпорядженні, — одразу після цієї фрази чарівна брюнетка увійшла в кімнату й супроводила мене до кімнати Мішель.

В цілому батько виглядав в міру засмученим. в міру серйозним. Намагався стримувати емоції, що при його статусі річ зрозуміла. Проте навіть крізь маску верхника було видно що він втомився, перенервував. Закралася навіть думка, що він вже застарий для таких ситуацій.

На перший погляд, нічого підозрілого не було. Простора кімната, як належить заможному верхнику: багато одягу, косметики. Посередині стояло величезне модернізоване крісло рожевого кольору з трубками та спеціальними додатками, про які я тільки читав у рекламних проспектах корпорації – шалені гроші для шаленого задоволення. Отримавши добро, я швидко пройшовся логами системи й не виявив нічого підозрілого. Звичайні розважальні портали, декілька клубів з душком, сотні різноманітних секс-кімнат. Все, як у всіх – кредити й віртуал. Хоча в цьому випадку – золото і задоволення без меж.

Більше нічого було робити в палаці замовника. Секретарка провела мене до трапу, і електрокар відкрив свої автоматичні двері. Код цивілізації — божевільні теорії змови, що вирують віртуалом ще до мого народження. Єдина зачіпка. Джерело якої розшукати важко, проте є з чого почати. Мене чекала нова подорож до Червоної зони. Раптом мене охопило дивне жахливе передчуття. Світ перед очима почав розмиватися і на секунду мені здалося, що він знов розпадається на пікселі, як у випадку віддаленого підключення. Проте вже через мить мене вивів з заціпеніння браслет. Система нагадала про кислотний дощ, який мав накрити місто через півгодини. Я двічі кліпнув очима, проте картинка реальності більше не розмивалась.

<<<Попередня частина                                                                                       Наступна частина>>>