Cherchez la femme (Шукайте жінку) - Післямова
Сріблястий, легкий браслет клацнув на зап’ясті хлопця, і він потрусив рукою.
— Бачиш? Нічого страшного, — сказав він матері.
Вона тримала маленьку дівчинку за руку і з підозрою подивилася на вже дорослого сина.
— А Маня? Їй ще тільки п’ять рочків, — запитала вона.
Співробітники «ТехКорп» у вишуканих сірих костюмах одночасно посміхнулися, і один із них ввічливо відповів:
— За новим законом можна дітям від трьох років.
— І це безпечно? — з сумнівом подивилася вона на маленьку, яка брудними ручками притискала до себе іграшкового єдинорога.
— Повністю і абсолютно, — додав другий працівник і застібнув браслет на ручці дівчинки.
Мати покірно простягнула ліву руку й обернулася. Нижники вишукувалися в чергу за своїм шансом: шахтарі, працівники фабрик і заводів, наволоч і безробітні — усі представники нижнього світу прагнули отримати нову технологію безкоштовно.
Раптом велика чорна щуриха різко розкидала натовп і стрибнула на другий поверх, пробивши тілом цегляну стіну квартири. Люди розбіглися, почали галасувати. Аж поки один за одним кожен на площі не почав перетворюватися на істот, створених власною уявою.
— Що відбувається? — запитала мати, відпустивши руку доньки.
— Мамо? — хлопець занервував.
Утворивши невеликий простір у натовпі, нижники побачили прекрасну жінку з розкішними формами, обтиснутими сукнею. Її білі закручені пасми, укладені ідеальними хвилями, не рухалися, проте вітер, що невідомо звідки взявся, підіймав її широку спідницю хвилями догори. Вона ніяково притримувала край сукні, прикриваючи трусики, і водночас сором’язливо посміхалася.
— Ох… — тільки й сказав хлопець, і на його голові одразу з’явилася золота корона, що переливалася всіма кольорами дорогоцінного каміння.
— Збери всіх, хто ще не під'єднався, — скомандував один зі співробітників «ТехКорп», і група дроїдів почала виловлювати спантеличених людей просто на вулицях.
— Нам вже час, — Моня зачинив двері електрокар й глянув на брата.
— Добре, що ми той браслет не брали, — сказав Боря і тяжко видихнув. — І що тепер робити?
— Що-що? Тікати, звісно. Забирати всі кредити й валити з цього клятого міста.
— Ти думаєш, десь буде інакше? — запитав Боря.
Електрокар різко зупинився. Перед машиною почав зростати кам’яний гігант, розкидаючи натовп в усі боки.
— Трясця! — сьогодні помічників брати Бакери з собою не брали, Моня сам вів машину. — Щоб їм повилазило…
Ухилившись дивом від кам’яного троля, він різко звернув на верхній рівень і натиснув на газ.
— Ти думаєш, десь інакше? — Боря боявся. Хоч і був старшим і сильнішим, він завжди поступався у впевненості своєму молодшому братові.
— Ріо-де-Жанейро.
Надія, що в одному з незалежних від ТехКорп міст ще можна вижити, зажевріла перед його очима. Проте частинка його воліла залишитися, пересидіти в рідних підвалах нижніх вулиць і перечекати. Моня глянув на брата й побачив у його очах дикий острах. Зціпив зуби й вирішив не озиратися.
Їх чекала довга дорога до нового дому.
Маленька дівчинка, що притискала іграшку до грудей, підбігла до будинку, і перед нею виникли яскраво-рожеві двері з веселкою над ними. Вона відчинила їх і ступила на м’яку зелену травичку, де паслися рожеві й блакитні єдинороги.
Двері зачинилися за нею й зникли.
Дівчинка радісно засміялася й побігла до найближчої тварини. Одним махом застрибнула їй на спину, і єдиноріг повіз її назустріч заходу сонця — туди, де вже зароджувався її новий, створений уявою власний світ.
Коментарі
Дописати коментар