Cherchez la femme (Шукайте жінку) - Брати Бакери

 

Брати Бакери

Морозиво різко розтануло і зникло, руки стиснули наручники, і крізь тіло пройшов розряд електричного струму. Поки я оговтувався від різкої зміни локації, Моня Бакер нахилився і дихнув перегаром в обличчя. Його золотий фікс зблиснув у слабо освітленому підвалі.

— Сподіваюся, ти не забув своїх добрих друзів Моню і Борю, падло?

— Ми домовились до кінця місяця, — випалив я, і нова порція електричного струму пройшла тілом. 

Відчуття у віртуалі не поступалися реальним — кожен нервовий імпульс передавався з бездоганною чіткістю. Здавалося, ніби мене прикували до електричного стільця, що раз у раз випускає розряд, змушуючи тіло здригатися у неконтрольованих конвульсіях. Біль наростав, хвилями прокочуючись крізь свідомість, і лише думка про те, що це всього лише симуляція, стримувала від втрати свідомості. Але наскільки довго? Я закричав і спробував вирватися з пут. Боря посміхнувся і зблиснув перед очима підозріло брудним лезом.

— До кінця місяця це для людей, а ти вже в мінусі, — додав Боря, і нова порція струму різкою хвилею врізалася у свідомість.

Не треба було давати їм доступ до свого чіпа в заставу. Проте картати себе зараз було не на часі. Тіло боліло і зводило судомами. Брати Бакери посміхалися.

— Мені заплатили за останню справу. Я можу віддати частину, — нарешті спробував вийти з ситуації. З сусідньої кімнати, що залишалася за порогом видимості, чулися нерозбірливі крики. Я ковтнув слину і додав: — А ще є трохи збережень.

Крики продовжувались. Людина по той бік перебувала у агонії.

— Ти нас вважаєш терпилами? — Брати Бакери полюбляли старий стиль бандитів позаминулого століття, коли погрози, маніпуляції на рівному місці і, звісно, сила керували життям людей.

— П’ятдесят мільйонів зараз. Решта — в кінці місяця, — зробив я ще одну спробу. Моня обійшов стіл і почав маніпуляції з приладом. Збільшена потужність у відкритому для них чіпі може й спалити мені мізки.

— Сто, — нарешті випалив я. — Це все, що у мене є.

— І десять відсотків додатково, — підсумував Боря.

Я кивнув. Хлопці тримали своє слово рівно п’ять хвилин. Якщо не погодитись зараз, можу застрягнути в цій катівні надовго. Щойно переказав гроші, картинка різко змінилася. Пікселі розпадались шалено закручуючись у божевільний вихор кольору і звуків. Світ звалився різко, наче мене викинули в дешевий вуличний мотель. Повітря в кімнаті смерділо пластиком і потом, а морозиво в роті здавалося дивним — наче я вперше відчув справжній смак. Без крісла і шолома в віртуал виходять лише божевільні.

 Я буквально скипів. Розізлився на себе, який надав відкритий доступ до власного чіпу. На Моню і Борю, які катували мене струмом, на це кляте місто. На своє власне життя. І хоч я і вибрався з великими зусиллями з нижніх рівнів, я все одно однією ногою був там. Або продавав душу цифровому Богові мандруючи по Червоній зоні, залишаючи частку себе при кожному зануренні в віртуалі. Або постійно вештаючись серед нижняків, шукаючи зв’язки, підробіток або нелегальні задоволення. 

Не встиг я оговтатись, як на моєму порталі приватного детектива з’явилося повідомлення. Пошук зниклих людей — найлегша, проте найприбутковіша справа. Стежки від емоційно роздавлених родичів до щасливих обіймів продавалися на порталі розваг найкраще.

Знайти людину в віртуалі, маючи кілька відповідних програм і знайомих у певних колах, зазвичай неважко. Підлітка занесло в заборонену зону з Червоним рівнем, або чоловік ховається від кредиторів у темних коридорах Загубленої вулиці системи — два дні, і справу зроблено.

— Тридцять лямів?! — я закашлявся від несподіванки. Всесвіт вирішив підсолодити пілюлю після короткої, але болючої зустрічі з братами Бакерами.

Браслет мигнув пропозицією викликати медичного дрона. Я скосив очі на залишок рахунку й відмовився. Вмив обличчя холодною водою у ванній і знову вп’явся в повідомлення.

«Шановний пане Руслане. Вас порекомендував мені мій друг Андрій Делецький».

Андрія я пам’ятав. Проста справа: заступник обчистив рахунок і зник у віртуалі. Знайти його було непросто, але завдяки старому другові дитинства Льошику операція пройшла успішно.

І хоча ця історія мала гриф «Секретно», відсутність сюжету для порталу розваг Андрій компенсував щедрим бонусом. Власник великої корпорації не хотів розголошувати деталей власної необачності. Або йому просто було соромно за свій вибір помічника.

«Моя дочка Мішель учора зникла із системи. Я прошу вас її розшукати. Деталі можемо обговорити при зустрічі».

Адреса — у Верхньому місті, гонорар — одразу весь. Справа гідна уваги.

— «Cherchez la femme» («Шукайте жінку»), — подумав я.

Відправив підтвердження зустрічі й відкрив кран на повну. Останні десять літрів гарячої води з денної норми треба використати з користю. Прийняти душ, привести себе до ладу й вирушити на пошук нових пригод, що чекають мене за кожним рогом у цьому Богом забутому, але такому рідному місті. Місті-мрій.

<<<Попередня частина                                                                                          Наступна частина>>>